Наталія Шевчук, керівник зв’язків із громадськістю
Посада:

Керівник зв’язків із громадськістю

Наталія Шевчук

Усі постійно запитують тебе: «Чому?». А ти просто розгублено німієш, ледь посміхаючись. Не від браку слів, а від щирого здивування, що хтось і досі не знайшов відповіді.

Ми звикли до того, що суспільство живе у цілому розмаїтті цінностей – гуманітарних та споживчих, – вибудовуючи плани на майбутнє та відповідні стратегії для їх реалізації. І коли життя плине у звичних ритмах, ці цінності, й передусім гуманітарні, нерідко розмиваються для сприйняття у своїх контурах. А головне – віддаляються від болючих і вражаючих історій, які за ними стоять.

Ніхто ніколи не думає, як швидко і різко усе може змінитися. В одну мить. Так, що свідомість не встигає охопити все, що потрапляє в об’єктив. Не встигає підтягнути під ці картинки набуті колись безпечні світоглядні переконання.

Обстріли «градів», численні людські втрати, випалені війною села, зруйновані міста, відчай біженців, розхристані оборонні потуги твоєї держави… І всюди – біль, якому немає кінця-краю.

Матері притихли і тихо плачуть ночами в очікуванні чергової мобілізації. Стискає кулаки відчайдушна молодь.

Одягають маскувальний одяг лікарі, журналісти, інженери, науковці, підприємці, вчителі, програмісти, спортсмени, керівники компаній…

Давно змінилися слова, що окреслюють світ довкола: госпіталі, втрати, волонтери, допомога, бронежилети, коліматори…

У будь-якому домі чи місті тебе запитують лише про одне: чому? Бо ніхто не мислив тут категоріями війни, вочевидь же абсурдними для ХХI століття з його безкінечними можливостями для цивілізаційного розвитку!.. Шукають винних серед політиків, аби хоча б комусь адресувати свій біль. Шукають сили, аби вистояти. Шукають можливостей, аби допомогти. З молитвою в руках, чекаючи і сподіваючись одного: миру.

Раптом усвідомлюєш, що понад усе – життя людини. Саме звичайна людина здатна змінити світ для цілого людства. І саме це ти бачиш щодня. Бо все це відбувається не у книгах, фільмах, політичних ток-шоу, випуску новин чи інших реальностях, а поруч із тобою. І розумієш, що не можеш і не маєш права залишатися осторонь.

І ти вже точно знаєш, що найбільша правда народжується у зусиллях і надзусиллях людей, які згуртувалися довкола спільних маленьких і великих справ. Аби захистити свою землю, врятувати поранених, допомогти один одному відстояти незалежність своєї країни. Бо йдеться про щось, що важить значно більше для тебе самого, ніж ти уявляв. Більше тих прагнень, якими ти керувався ще донедавна, прискіпливо зважуючи перспективи щодо реалізації власних амбіцій чи керуючись простим і природнім прагненням забезпечити свою сім’ю.

Раптом розумієш, наскільки більше в тобі справжнього тебе. І що тобі небайдужа ні ця країна, ні ці люди. Розумієш, наскільки багато залежить від твоїх сьогоднішніх справ, здатності співчувати й підтримувати. Від твоєї особистої готовності відстоювати й захищати гідність і права свого народу. Свою власну гідність.

І, зрештою, аби попри все відстояти прості й водночас фундаментальні цінності. Нагадати і собі, і європейській спільноті, та й людству загалом їхню справжню вартість. Ad fontes!

Що можна для цього зробити? Перший крок найскладніший: наважитися вийти із зони власного комфорту. Це стосується і окремих людей, і цілих держав. Далі підкажуть змучені, проте нескорені волонтери.

comments powered by HyperComments